Олена

Як вас звати? Яким було ваше життя до 24 лютого 2022 року? Що ви робили, чим жили, про що мріяли?

Мене звати Олена Гавриленко, я з міста Кропивницький.

До 24 лютого 2022 року моє життя було гарним, цікавим і стабільним. Це була сім’я — чоловік, двоє дітей і кішка. Це була посада регіонального директора брокерської компанії у сфері страхових послуг. Це було велике коло друзів, знайомих і колег.

Це були подорожі та мрія побудувати власний будинок. І це була вже не просто мрія — існував реальний проєкт, а початок будівництва був запланований на весну 2022 року…

Що змінилося для вас 24 лютого? Де ви були? Що пам’ятаєте про той день?

Того дня ми всі були вдома. До нас на канікули приїхала старша донька, яка на той момент навчалася в Словаччині.

Звичайний день, який почався незвично…

Гул літаків. Перший дзвінок від колеги: «…почалася війна…». Потім було ще багато дзвінків від друзів і знайомих.

Яке рішення ви прийняли після цього — і чому?

Ми одразу вирішили їхати з дому в безпечне місце.

Найскладніше було зібрати найнеобхідніше: це речі на три дні чи на все життя?..

Згодом ми зрозуміли, що все набагато серйозніше, ніж ми могли собі уявити.

Так ми опинилися в Словаччині, де наша донька мала житло і вже налагоджений побут.

Якою є ваша роль сьогодні?

Від моменту, коли ми приїхали до Словаччини, виникла потреба щось робити та якось допомагати людям, які тікають від війни.

Так я опинилася в міжнародній благодійній організації Caritas, про існування якої до того взагалі нічого не знала.

Так розпочався мій волонтерський шлях — 24/7 у допомозі іншим.

Сьогодні, на п’ятому році війни, я залишаюся волонтеркою, але вже в іншій площині. Це допомога людям інтегруватися в нове життя, зберігати свою ідентичність в іншій країні, розвивати українську культуру та цінності в умовах еміграції.

Що у вас змінилося всередині за ці роки? Що ви втратили? Що знайшли? Ким стали?

Звісно, ми всі дуже сильно змінилися. Війна змінює цей світ, цінності та людей.

Змінилося ставлення до життя, бо воно може обірватися в одну мить.

Змінилися наші уявлення про необхідне — тепер воно може вміститися в одну валізу.

Ми навчилися виживати та пристосовуватися до нових обставин. Опанували нові навички й навіть нові професії. Знайшли нових друзів та однодумців.

Ми стали іншими.

Що для вас сьогодні означає Україна / свобода / незалежність?

Для мене незалежність — це можливість вільного вибору.

Незалежність людини — це можливість вільно обирати професію, роботу, партнера, спосіб життя, коло спілкування та багато іншого.

Незалежність держави — це можливість мати свою мову, свою культуру, свої цінності та традиції, мати власний шлях і можливість самостійно визначати свій розвиток.

Тому незалежність для нас така важлива. Ми намагаємося зберегти її та передати з покоління в покоління — і так дорого за неї платимо.

Що з України ви намагаєтеся зберегти там, де живете зараз?

Це наша мова! Ніщо так не тішить, як можливість почути поруч своїх.

Це символи — прапор, прикраси, вишиванка. Це українські фільми та музика.

І, звичайно, їжа — відчуття дому на рівні підсвідомості.

Що ви робите для України сьогодні — навіть якщо перебуваєте далеко від неї?

Це волонтерська діяльність, спрямована на допомогу та підтримку людей, які вимушені жити в еміграції.

Це розвиток і поширення української культури за кордоном.

Це донати та допомога військовим.

Це щоденна робота для того, щоб українці за кордоном не втрачали зв’язок зі своєю країною.

Що б ви хотіли, щоб людина, яка побачить вашу історію, зрозуміла про Україну?

Що Україна — це насамперед гарні, щирі, відкриті та щедрі люди, які хочуть мирно жити у своїй країні.

Це Богом дана найкраща земля.

Іншої нам не треба.